Приватбанк завдасть державі та екс-власникам додаткових збитків

• Finbalance публікує точку зору ще одного банкіра щодо націоналізації Приватбанку. Щоправда, він не побажав розкривати своє ім’я. Очевидно тому, що озвучені ним тези – досить дискусійні. Проте на суб’єктивну думку Finbalance, вони не позбавлені раціонального зерна. Нижче – пряма мова нашого співрозмовника.
  
  

  Наразі не бачу хорошого виходу із ситуації. Максимум, на який може претендувати держава, - це мінімізація витрат, понесених на підтримку Приватбанку.
  
  Владі й екс-власникам банку слід домовитися, хто яку частину збитків/втрат зафіксує. Якщо буде спроба їх повісити тільки на протилежну сторону, «машина» не поїде, а конфлікти будуть постійними. Рано чи пізно всі це зрозуміють, питання лише – скільки часу на це знадобиться.
  
  Чи можна вважати розподіл втрат між двома сторонами в тій чи іншій пропорції преференцією для екс-власників Приватбанку?
  
  Залежить з якої точку зору дивитися. Так, інші банки, які лишилися в «живих» на ринку, самі докапіталізувалися – без держпідтримки (якщо винести за дужки держбанки). Проте порівнювати можна лише порівнюване. Такий велетнів, як Приват, у системі немає (та ж «Дельта» була в рази менша). Не можна забувати, що держава сама «проморгала» розростання Приватбанку до таких розмірів. І за це доведеться відповідати.
  
  Безумовно, свою відповідальність – причому значну – мають понести екс-власники банку та їх партнери (у т.ч. у вигляді втрати контролю над частиною активів і т.д.). Це очевидно.
  
  Відкрите питання – чи в принципі може вистачити їх активів для покриття всього масиву кредитних зобов’язань, тим паче, якщо говорити про "інсайдерські" оцінки НБУ. Я сумніваюся в цьому. Думаю, новому главі НБУ в цьому питанні доведеться скоригувати риторику своєї попередниці (при всій повазі до неї особисто).
  
  У повномасштабну війну влади та екс-власників банку не дуже вірю, оскільки навряд чи якась зі сторін спроможна в нинішніх умовах перемогти в протистоянні. Запекла боротьба призведе до дострокових виборів, на яких основні «вершки» можуть зібрати треті сили, ворожі зрештою і до Порошенка, і Коломойського. Звичайно, в цілому держапарат сильніший, але не настільки, щоб покласти на «лопатки» екс-власників банку. Історія з «Укрнафтою» - цьому доказ.
  
  Як на мене, раніше заявлені Валерією Гонтаревою часові параметри реструктуризації корпоративного портфелю – на 5-10 років – хороше поле для знаходження компромісу. Навряд чи подібні умови публічно озвучувалися б, якби не було погодження МВФ. Важливий аспект – довнесення забезпечення під кредити. Від цього залежить і ставка за кредитами. Частиною компромісу могла б бути, наприклад, плаваюча ставка з прив’язкою до облікової ставки НБУ.
  
  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зарплата освітян знову зросте
  
  Потрібні обопільні поступки. «Приватівці» мали б рухатися до більшої прозорості та структурованості бізнесу. Натомість держава могла б передбачити додаткові стимули для цього процесу (можливо, у вигляді в т.ч. тимчасових податкових послаблень тощо).
  
  Звичайно, чим складніша конструкція, тим хиткішою вона буде й відповідно меншими будуть шанси, що домовленості встоять. Але іншого реального виходу в цій ситуації не бачу.
  
  Сторони показали готовність домовлятися. Про це свідчить і досить спокійна націоналізація, і тривале продовження переговорів щодо реструктуризації корпоративного портфелю після 1 липня, і погашення Приватбанком після націоналізації старих боргів по рефінансуванню, що по суті означає скорочення зобов’язань того ж Коломойського як поручителя.
  
  Однак загадувати щось на віддалене майбутнє складно, враховуючи особливості сторін протистояння та делікатність політичної кон’юнктури. Ситуація зрештою може змінитися в будь-який момент.

  
  
  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: