Україна може не отримати черговий транш від Міжнародного валютного фонду. Або ж його відтермінують. Така реакція може стати наслідком ручного регулювання ціни газу, яке впровадив Кабмін. Це рішення є тимчасовим і не вирішить давніх проблем з формуванням тарифів в Україні.
Про це розповідає економіст Володимир Дубровський.
Чому уряд дав задню ринковому ціноутворенню і повернувся до регулювання ціни на газ?
Це природня реакція пострадянських менеджерів на збурення і протести. Зреагували так, як вони вміють. Це найшвидша реакція. Але вона не ринкова і в довгостроковій перспективі веде до великих проблем.
Якою мала б бути адекватна реакція?
Треба навести порядок у ціноутворенні для монополій. Зараз платіжка розділена на ціну газу і його постачання. У частині постачання діє тариф монополій, який регулюється НКРЕКП. Цей регулятор захоплений монополістами. Затверджують те, що їм дають. Те саме стосується теплокомуненерго. Більшість використовують центральне опалення, а не індивідуальне. Для центрального опалення важливо ще, як цей газ використовується. А роблять це дуже неефективно. У цій сфері величезні зловживання. І жоден уряд не хоче цим займатися. Ця проблема тягнеться з дореволюційних часів. Ніхто не хоче втручатися, щоб не сваритися з князьками, які сидять на цих потоках.
Які це наслідки матиме для співпраці України з Міжнародним валютним фондом?
Погані. МВФ дуже чутливо ставиться до цього питання. Довгий час існувала схема з перепродажу дешевого газу промисловості. Зараз ця схема у меншій мірі, але теж працює. Вона не найгірша у нашій економіці. МВФ узявся за це і почав тиснути. Можливо, уряду вдасться переконати МВФ, що це тимчасово. Але навряд чи Україна отримає транш до кінця опалювального сезону – коли скасує регулювання.
Транш від МВФ відкладається. Не знаю, чи не скасують його зовсім. Бо уряд і президент за цей час зробили багато речей, які є не менш поганими для економіки та інституцій. Питання у тому, на якому етапі у фонду увірветься терпець.
Які ще є проблеми із ринком газу в країні?
У нас формально діє ринок газу, але він дуже монополізований. Весь газ, який споживається, - це газ власного видобутку Нафтогазу. Він якраз пропонує найнижчу ціну. Але облгази часто перешкоджають переходу до інших постачальників і не дають змоги купувати за меншу ціну. Крім того, треба було ще влітку почати роз'яснювальну роботу. Натомість зниження ціни уряд і президент приписали собі як виконання передвиборчих обіцянок.
Вони дійсно запровадили ринок газу, тепер можна обирати постачальників. Але знижка була ще раніше, і вона формувалася під ринковими факторами. Тоді ж запровадили анбандлінг - роздільну плату за газ і постачання. Тільки це було за сприятливої ціни на газ. І постачальники, які є монополістами, запровадили такі ціни, які частково з'їли ринкове здешевлення. Споживачі цього не помітили, бо в цілому ж ціна знизилася. Їх усе влаштовувало. Але ринок коливається. А ціни у монополій змінюються лише в один бік – у бік підвищення.
Треба було займатися не результатами, а коренями підвищення.
Чи можуть дії уряду привести до соціального вибуху?
Їх дії спрямовані саме на те, щоб будь-що попередити цей соціальний вибух. Та патерналістська частина людей, якій аби лише газ був дешевий, може бути задоволена. Ціна нижча, ніж була при Порошенкові.
Чи існує прийнятне рішення і для громадян, і для кредиторів?
Кредитори лише дивляться, щоб уряд не створював можливості для таких схем незаконного збагачення. Наприклад, дві ціни на один товар, який можна перепродавати. Є рішення не те що компромісні, а оптимальні для споживачів і постачальників. Постачальники мають відтворювати принаймні свій основний капітал. Але це не проста річ. Думаю, за наших умов регулювання постачальників-монополій на основі тарифів – це помилка. Це лише збільшує можливість монополістів закладати більше витрат у свою ціну. Видирати прибуток – це теж схема регулювання, яка не придатна для нас. Вдалою була б схема Price-cap, коли встановлюється гранична ціна за результатами зовнішнього аудиту, не залежного від цих постачальників. Далі вони у рамках ціни отримають свій прибуток. Жорсткі вимоги щодо стану інфраструктури – їх треба не стільки наділяти ресурсом, скільки надавати їм жорсткий стимул. Якщо буде встановлений такий режим, нинішні власники обленерго і облгазів швидко їх позбудуться. Бо це перестане бути надприбутковим бізнесом. Але з'являться інші, яким вистачить нормального ринкового прибутку.
У деяких випадках оптимальним є, коли монопольний постачальник є у власності громади. Але тільки тоді, коли ця громада добре контролює своїх очільників.
Як себе показав уряд в цій ситуації?
Кожна проблема має хоча б одне просте і зрозуміле неправильне рішення. Саме його доводять людям популісти. Заходи, які зараз вжив уряд, - це саме таке рішення.
Простих рішень у таких складних проблемах не буває. Правильним було б запровадити ринок газу, коли, за європейською хартією, постачальники відділені від тих, хто обслуговує інфраструктуру, і різні постачальники між собою конкурують. І тут в наших умовах є над чим працювати.