Хто кого "годує" серед українських регіонів

• Прибічники влади, що мають свою електоральну базу на Сході, стверджують, що саме експортно-орієнтовані східноукраїнські регіони "годують" усю країну.

  Опозиціонери, навпаки, вказують на великі обсяги державної підтримки вугільнодобувної промисловості, яка переважно розташована саме в східних областях.
  
  Чи правий хтось із учасників цих суперечок? Чи можливо взагалі ставити питання про те, що один регіон України "годує" інший?
  
  "Реальна економіка" вирішила спробувати у цьому розібратися.
  
  Міжбюджетні трансферти
  
  Близько 16% державного бюджету на 2012 рік складають міжбюджетні трансферти - прямі дотації та субвенції, які держава надає місцевим бюджетам.
  
  Більшу частину їх складають дотації вирівнювання, що призначені підтримувати платоспроможність менш розвинених регіонів за рахунок більш розвинених, а також субсидії на ті чи інші видатки. Дотації перераховуються на безоплатній та безповоротній основі.
  
  Існують й оборотні міжбюджетні трансферти, коли місцевий бюджет регіону передає кошти до державного бюджету. Серед усіх регіонів України лише місто Київ перераховує до держбюджету більше, ніж отримує з нього.
  
  Саме на міжбюджетні трансферти посилаються прибічники теорії про Східну Україну як "годувальника" західних регіонів. Дійсно, саме західноукраїнські області є найбільш дотаційними.
  
  
  
  В перерахунку на одного жителя, Закарпатська отримала у 2009-2011 роках міжбюджетних трансфертів на суму 2243 гривні, Волинська - 2310 гривень, Тернопільська - 2143 гривні, Івано-Франківська - 2122 гривні, Рівненська - 2214 гривень, Хмельницька - 2044 гривні, Чернівецька - 2096 гривень.
  
  Частки міжбюджетних трансфертів у ВРП цих областей у 2010 році складали, відповідно, 19,57%, 17,79%, 19,31%, 15,46%, 17,36%, 15,75% та 20,15%. Найменше отримала Львівська область - 1742 гривні на одного мешканця в 2009-2011 роках, або 11,52% ВРП у 2010 році.
  
  У той же час, найбільш дотаційна зі східних та південних областей - Херсонська - отримала 1919 гривень на одного мешканця в 2009-2011 роках та 14,05% ВРП у 2010 році. Друга ж за обсягом дотацій - Миколаївська - відповідно, 1690 гривень та 8,74%, тобто вже менше, ніж Львівська.
  
  Проте це не означає, що східноукраїнські регіони не отримують міжбюджетних трансфертів - дотації у всіх з них, за винятком Дніпропетровської області, перевищували 1000 гривень на одного мешканця в 2009-2011 роках.
  
  Більше того, Донецька область, з її великим населенням, займала в 2010-2011 роках друге після Львівської області місце в країні за абсолютним розміром дотацій.
  
  Єдиним регіоном, який може вважатися "годувальником" у рамках міжбюджетних трансфертів, є місто Київ. У 2009-2011 столиця передала іншим регіонам 1068 гривень у розрахунку на одного її мешканця, або 2,21% ВРП у 2010 році.
  
  Проте, звичайно, ця сума і близько не покрила всіх дотацій місцевим бюджетам - їх надав безпосередньо державний бюджет, який наповнюється за рахунок податків по всій країні.
  
  Податкові збори, галузеві субсидії, державні інвестиції
  
  Реальна картина державного перерозподілу грошей між регіонами значно складніша, ніж її показують міжбюджетні трансферти.
  
  Держава отримує податки різного розміру в різних регіонах, виділяє субсидії тим чи іншим галузям, які нерівномірно розпорошені по країні, нарешті, будує інфраструктуру та робить інші інвестиції, які також розподіляються нерівномірно.
  
  Так, наприклад, в бюджеті на 2012 рік на заходи з підтримки вугільнодобувної промисловості - яка майже повністю розташована у східноукраїнських регіонах - виділено більше 10 мільярдів гривень, приблизно 20% від загальної суми міжбюджетних трансфертів.
  
  Це не набагато менше за дотації усім західноукраїнським регіонам разом. Дотації ж Донецькій та Луганській області збільшаться завдяки цим грошам втричі, що робить їх з великим відривом найбільш дотаційними регіонами країни.
  
  Проте вугільнодобувна промисловість - не єдиний реципієнт галузевих субсидій. Держава прямо та через здешевлення кредитів підтримує аграрну промисловість, яка є значно більш розпорошеною по країні індустрією, що ще більше ускладнює оцінку нерівномірності розподілу державних фінансів.
  
  Ще складніша ситуація з державними інвестиціями. Адже будь-який великий проект є локалізованим в тому чи іншому регіоні, або в декількох регіонах і непропорційно впливає на економічну активність в цьому регіоні. Відповідно, регіони, які отримують більші інвестиції - наприклад, ті, які є важливими з транспортної точки зору, або ті, в яких знаходяться підприємства стратегічного значення - знаходяться у виграшному становищі, порівняно з іншими.
  
  Проте від інвестицій, принаймні, тих, які окуплять себе, виграє уся країна, хтось менше, хтось більше. Чи можна взагалі вважати їх перерозподілом?
  
  Нарешті, постає питання того, з яких регіонів держбюджет отримує найбільші доходи. Більше половини доходів складають надходження від внутрішніх податків на товари та послуги - ПДВ - 80% від цих надходжень та 44% від усіх доходів бюджету та акцизи.
  
  ПДВ є, фактично, податком на споживання, тому його збори більші в тих регіонах, де більші споживчі трати населення. Споживчі трати населення по регіонах можна вважати більш-менш пропорційними їхнім ВРП.
  
  І ці витрати розподілені приблизно порівну між Сходом-Півднем та Центром-Заходом. Перший макрорегіон дає близько 48% ВВП України, другий - 52%. Майже 20% ВВП дає один лише Київ.
  
  Схожою є й картина надходжень від прямих податків - на прибуток підприємств, доходи громадян та інше.
  Звісно, західні регіони мають приблизно в два рази меншу частку в ВВП, ніж вони отримують в рамках міжбюджетних трансфертів. Проте в абсолютних величинах їхня частка і там, і там відносно невелика, просто в силу того, що ці регіони менш розвинені економічно та менш населені, ніж інші частини країни.
  
  Крім того, з урахуванням галузевих субсидій частка Донбасу та Луганської області в міжбюджетних трансфертах також приблизно в два рази більша за їхню частку в ВВП. Але абсолютна величина дотацій в цьому випадку значно більша.
  
  Таким чином, на перший погляд великі міста Подніпров’я - такі як Київ, Дніпропетровськ або Запоріжжя - та Одеський і Харківський регіони "годують" як східноукраїнські, так і, значно менше, західноукраїнські області.
  
  Проте чи можна тут взагалі ставити питання про "годування"?
  
  Економіка країни як єдине ціле
  
  Економіка України є класичним прикладом єдиної системи, яка є чимось більшим за просту суму своїх складових. Велика кількість внутрішніх взаємозв’язків, якими пронизана ця система, робить стан кожної з її частин залежним від стану усіх інших та системи в цілому.
  
  Яскравим прикладом є єдина валюта, що зв’язує різні регіони країни між собою - гривня. Від її курсу та рівня цін в країні залежить конкурентоспроможність місцевого експорту на світових ринках.
  
  В силу природних умов, концентрації населення і рівня його освіти та наявних підприємств різні регіони мають різну пристосованість до виробництва товарів на експорт.
  
  В Україні цю роль виконують, здебільшого, великі підприємства на Сході та Півдні, які залишилися у спадок від СРСР. Їх експорт підтримує курс валюти на деякому рівні, який є занадто високим для, наприклад, західноукраїнських регіонів.
  
  Через це на заході експортно-орієнтована промисловість не розвивається так швидко, як могла б. Але саме вона є основним джерелом зростання продуктивності і, відповідно, ВВП в економіках, що розвиваються.
  Таким чином, недорозвиненість цих регіонів частково викликана тим, що вони знаходяться в одній валютній зоні з більш конкурентоспроможними регіонами. З іншого боку, їх економіки починають орієнтуватися на внутрішній ринок і це дозволяє їм використовувати як джерело росту зростання економік експортно-орієнтованих регіонів.
  
  У випадку ж приналежності до власної валютної зони, для них був би можливим перехід до експортно-орієнтованого розвитку.
  
  Наявність єдиного державного апарату та бюджету цементує економічні взаємозв’язки в країні. Економічний сенс існування держави полягає саме в тому, щоб централізовано перерозподіляти ресурси у бік тих речей, які не фінансують окремі громадяни.
  
  Це й інвестиції в інфраструктуру, й промислова політика, й виконання тих чи інших соціальних зобов’язань, не кажучи вже про державну та соціальну безпеки.
  
  Власне, саме соціальною політикою і пояснюється перерозподіл бюджетних коштів між регіонами. Західні області бідніші за інші частини країни і потребують додаткового фінансування для підтримки відповідних соціальних стандартів.
  
  Донецька та Луганська області містять велику кількість збиткових підприємств вугільної промисловості, які держава підтримує задля забезпечення робочими місцям їхніх працівників.
  
  Проте, якщо в майбутньому якомусь з нинішніх регіонів-"донорів" знадобиться подібна бюджетна підтримка, вона так само буде надана.
  
  Економіка країни розвивається в цілому, і кожний її регіон виграє від цього розвитку, хоч цей виграш і може бути на початку розподілений нерівномірно. Через це кожен регіон є активом, здатним підтримати зростання.
  І якщо наразі потенціал якогось із них не використовується належним чином, то це є приводом для аналізу причин такої неефективності, а не для розмов про "годування".

  
  
  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
  

  • Що буде, якщо їсти картоплю щодня?
    
  • Чи можна їсти банани на дієті?
    
  • Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
    
  • В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
    
  • 17 лютого очікуються найбільші морози