Любомир Гузар: Якими я б хотів бачити депутатів

Інтерв'ю — 19.11.2012 - 20:54 — Ната Переглядів: 2034

Поділитись:

Більше як десять років тому мені трапилося таке. Я працював у своїй кімнаті, коли до мене зайшов один знайомий. З першої миті я спостеріг його велику стурбованість. І справді, коли ми привіталися, він почав розповідати про свої проблеми, яких було чимало: особисті, родинні, господарські, громадські... Здавалося, усе, з чого складається нормальне людське життя, в якийсь спосіб у нього було захитане.

Слухаючи його розповідь, я сам почав хвилюватися і думати, як би міг йому допомогти. А ж тут, несподівано для мене, він випростався і заявив: "Єдиний розв’язок для мене – це балотуватися в депутати до Верховної Ради".

Він мовив це цілком серйозно, не жартома. Я був шокований, не знав, що сказати, а він з якимсь інакшим виразом обличчя встав, попрощався і пішов. Не знаю, балотувався він в депутати чи ні, але до мене вже не повернувся.

Сьогодні все ще переживаємо час виборів і чуємо безліч розмов про депутатів. Може, тому вищезгадана подія так чітко постала у моїй пам’яті. Це спонукало мене замислитися: якими я, властиво, хотів би бачити депутатів Верховної Ради України?

Правдоподібно, моя відповідь представлятиме вимріяну, ідеалізовану постать, але, як кажуть в народі, без мрій не можна жити.

Кандидат у народні депутати повинен вступати в зріле життя порядною людиною. Незалежно від того де він виростав: у розкішній міській квартирі, чи в простій сільській хаті – від своїх батьків і рідні повинен був отримати солідне моральне та культурне виховання.

Це означає, що депутат має поводитися чесно та вміти належно спілкуватися з іншими людьми. Недавно я подарував кільканадцятьом особам, між ними декільком депутатам, книжечку. З усіх депутатів тільки один подякував…

Останнім часом я слухав радіопередачі, в яких брали участь народні депутати різних політичних груп. Бували бесіди спокійні, шанобливі, аргументовані, хоча, самозрозуміло, точки зору були різні, навіть протилежні. Нерідко бували, на жаль, також агресивні розмови, під час яких учасники не давали змоги співрозмовникам вповні висловити своєї думки, не згадую вже про епітети, що ними вони обдаровували один одного.

Народні депутати мають неоднаковий освітній рівень, представляють не тільки гамму професійних знань а й, навіть, різні життєві шляхи. У тому нема нічого дивного. Однак, незалежно від таких поважних відмінностей, кожна людина, яка береться писати закони для інших, крім раніше отриманих професійних знань, повинна подбати про розширення свого світогляду, набути вміння глибоко бачити потреби людей, ситуації та обставини їхнього життя, щоб могти давати життєві вказівки у формі законів, які слугуватимуть загальному благу.

Цьогорічні вибори до Верховної Ради України припали на той день, коли наша країна разом із сусідніми державами змінювала літній час на зимовий. Та обставина багатьом нагадала торішню подію, коли наші народні депутати з великим ентузіазмом заперечували потребу зміни часу, а вже через декілька днів, послухавши фахівців та обдумавши це питання, скасували своє рішення, але вже не з таким запалом.

Творення законів, а це, по суті, найважливіше завдання народних депутатів, вимагає серйозного підходу. Закони, написані "на коліні" чи у відповідь на поточну короткотривалу потребу, не тільки що не дають належного ефекту, а й, що значно гірше, знижують довір’я громадян до якості роботи їхніх обранців.

Що вже казати про так звані популістські закони, які нагадують дешеву комерційну рекламу, ображають серйозних громадян і, звісно, не приносять слави своїм авторам чи замовникам.

Людина, яку вибирають на представника народу, автоматично стає публічною фігурою, об’єктом постійної уваги з боку своїх виборців. Тому природно, що депутат повинен бути дуже чуйним до реакції громадян. Раніше чи пізніше він з ними зустрінеться і має бути готовим глянути їм в очі. Але такий людський погляд – далеко не остаточна причина правильної поведінки.

Крім власного сумління, яке судить кожну людину, є ще інший Суддя, про якого забувати не можна. На початку Основного закону України – Конституції – виразно вказано на усвідомлення відповідальності перед Богом.

Незалежно від того, яким є віровизнання людини, а тим більше народного депутата, кожен з нас мусить стати перед своїм Творцем. Цього не можна заперечити, не можна легковажити, не можна піддати фальсифікованій інтерпретації.

Хтось скаже: не лякайте мене Божим судом! Однак тут ідеться не про страх невільника, який виконує своє завдання, бо боїться кари, а про страх дитини, що не сміє образити свого батька.

Народний депутат, ідучи до Верховної Ради як співтворець законів, має покинути на час свого кількарічного мандата звичне середовище, відректися від усіх інших занять.

На мою думку, смішно виглядають депутати, які присутні на засіданнях як на гостинних виступах. Постає запитання: навіщо такі люди стають депутатами? Отже, вони свідомо обманюють своїх виборців.

Часто доводиться чути закиди на адресу народних депутатів, що разом з усіма пільгами вони отримують занадто щедру винагороду за свою роботу. Я б ніколи не шкодував їм високої зарплати, якщо б вони одержували її за повноцінну працю.

Дозволю собі зробити ось таке порівняння. На сценах театрів часто виступають десятки чи й сотні осіб. З них акторами чи співаками є тільки декілька людей, а решта – так звані статисти, котрі заповнюють сцену, щоб створити враження масової присутності. У моєму розумінні процесу творення законів для такого депутата-статиста не має бути місця. Кожен депутат повинен розуміти, чому підтримує певний закон, і могти пояснити своїм виборцям, чому голосував так, а не інакше.

Під час передвиборної кампанії з вуст кандидатів часто можна було почути пісню про їхні заслуги перед певною місцевістю – прокладання та освітлення доріг, побудова дитячих майданчиків, шкіл тощо. У нашій країні панує хибне переконання, що представники Верховної Ради мають задовольняти місцеві потреби.

Насправді такі справи належать до компетенції органів місцевого самоврядування. Натомість мислення депутата Верховної Ради повинно бути значно ширшим і в просторі, і в часі, бо його завдання – дозвольте знову зробити порівняння – не надавати продовольство для конкретної місцевості на короткий час, а забезпечити хлібом і всім необхідним для нормального життя весь народ на багато років.

У політиці, як і в економіці, мислення державних мужів повинно бути довготерміновим.

Народний депутат повинен думати категоріями всієї держави, категоріями блага для всього народу, а не тільки для якоїсь групи чи регіону. Для нього не може бути своїх і чужих, кращих і гірших.

Депутат має щиро любити весь свій народ, шанувати його традиції, захищати його права у своїй державі, але бути далеким від погорди чи ненависті супроти інших народів.

Постать і поведінка народного депутата повинна збуджувати пошану та довір’я співгромадян. Тоді Верховна Рада стане не тільки дуже ефективним засобом законодавчої влади, а й взірцем суспільної моралі.

Хочу закінчити ці свої міркування – які, напевно, не вичерпують усього, що треба сказати про постать депутата, – щирою надією, що в процесі становлення повноцінної самостійної та незалежної держави, якою хочемо бачити нашу рідну Україну, народні депутати будуть запорукою того, про що мріє та чого сподівається весь народ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Влада, політики, вибори-2012

Любомир Гузар: Якими я б хотів бачити депутатів

Пішов з життя король Норвегії Гаральд V

Уряд оголосив жорсткий режим економії коштів

З 1 вересня підвищується зарплата вчителів

Російські поставки золота до Гонконгу різко зросли

Останні новини

Вибір редактора

Сардельки різних українських виробників перевірили на якість