Фінансові транзакції з іноземною валютою виконуються громадянам України дуже часто. Наприклад, перед поїздкою за кордон або для конвертування заощаджень в більш стабільну грошову одиницю. Українці найбільше довіряють американському долару та євро Європейського союзу, тому коли з’являється необхідність в обміні української гривні на іншу валюту обирають саме їх. Попри стабільність таких активів, в Україні досить складно знайти вигідні умови котирування.
В нашій країні обмін валют виконується банками та обмінними пунктами, при цьому систематично валютний курс цих фінансових установ суттєво відрізняється. Як відбувається формування котирувань на обмін іноземних валют в обмінниках та банках? Про це пропонуємо поговорити більш детально.
Офіційні котирування для конвертації іноземної валюти встановлюються Національним Банком України. Всі державні або комерційні українські банки, які виконують обмінні транзакції, формують власну вартість іноземної грошової одиниця, виходячи з інформації, що подається центробанком. Обов’язково фінансові установи додають до курсу власну цільову маржу, яка входить до котирувань для:
При цьому вартість придбання доларів, євро та інших видів валюти завжди менша за ціну, яку необхідно заплатити установі під час продажу. Різниця між цими котируваннями називається спредом, який є заробітком на курсових коливаннях. Чотири роки назад НБУ дозволив українським банкам самостійно формувати вартість валюти для різних відділень, міняти її протягом дня. Тому фінансові установи можуть змінювати валютний курс не тільки враховуючи дані центробанку, але й аналізуючи попит та пропозицію на міжбанку.
Особливості формування валюти в обмінниках
Громадяни України, які систематично виконують конвертацію української гривні на іноземну валюту, помічали, що банківський курс менш привабливий, ніж вартість, яка пропонується в обмінниках. Це відбувається через те, що обмінні сервіси більш мобільні, тому можуть швидше змінювати ціну конвертації через ситуацію на міжбанку. Крім того, банки використовують іноземну валюту для погашення власних зобов’язань або виконання умов за депозитними угодами, а обмінники цього не потребують. Такий підхід дозволяє обмінним пунктам пропонувати більш вигідні умови конвертації.