Академік порадила, як українцям більше заробляти

• Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, академік Національної академії наук України Елла Лібанова пояснила Укрінформу, чому в країні низькі зарплати та бідність серед працюючих, і як із цим можна боротися.
  
  

  - Елло Марленівно, розтлумачте, будь ласка, якої стратегії у сфері зайнятості та оплати праці дотримується наша влада. Бо, з погляду пересічного громадянина, останнім часом усе робиться для того, аби великі підприємства ставали більш прибутковими, а люди - біднішими.
  
  - Я б не сказала, що стратегія настільки заточена. Проблема в тому, що держава має небагато важелів впливу на політику оплати праці. Це - мінімальна заробітна плата, оплата праці в бюджетній сфері та податки. І, власне кажучи, все.
  
  Не думаю, що тільки держава в цьому винна. Переважна частина українських бізнесменів не дуже-то переймаються заробітками своїх найманих працівників. Змусити їх піти на тотальне підвищення оплати праці може тільки докорінний злам співвідношення попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці. А говорити про соціальну відповідальність бізнесу в тому сенсі, як це прийнято в країнах Західної Європи чи навіть у Сполучених Штатах, де найменший вплив держави на економіку, в Україні не можна.
  
  Чи роблять свій внесок у захист працюючих профспілки? Мабуть, не роблять. Але його не роблять і суди. Бо, скажімо, у США люди можуть захистити свої права у спеціальних судах, які діють у сфері праці. У нас таких судів немає. І, загалом, минули ті часи, коли українські суди ставали на бік людей праці.
  
  Абсолютна правда те, що оплата праці в Україні нині не витримує критики. Рівень зарплат надзвичайно низький: в середньому за 2015 рік зарплата в країні становила 4195 грн (в грудні, звісно, дещо більше - 5230 грн); але тут і працівники авіатранспорту з їхніми 18470 грн, і промисловості - 4789 грн, і охорони здоров'я - 2853.
  
  29,3% працюючих - а це 2,2 млн осіб, яким оплачено понад 50% встановленого на грудень робочого часу, - отримали за грудень менше 2500 грн (серед зайнятих поштовою та кур'єрською діяльністю таких 69,8%), що приблизно дорівнює прожитковому мінімуму (не тому, що встановлений законодавчо, а тому, що його розраховують фахівці Міністерства соціальної політики). Отже, зарплата 2,2 млн працюючих, яким роботодавці оплатили понад 50% встановленого робочого часу, в грудні 2015 року була нижчою за прожитковий мінімум, до складу і розміру якого є багато претензій.
  
  Для повноти картини до цієї цифри варто додати ще й тих працюючих, яким роботодавці заборгували 1,8 млрд грн.
  
  За два останні роки купівельна спроможність працюючих скоротилася в Україні на 25,4%. Це відбулося з кількох причин. Перша і головна - стрімке зростання тарифів на житлово-комунальні та транспортні послуги. Далося взнаки і знецінення національної валюти, принаймні щодо імпорту. Крім, наприклад, побутової техніки, яка майже вся імпортується, багато навіть тих товарів, які ми купуємо як українські, значною мірою складаються з імпортованих сировини або комплектуючих. Те, що далеко не завжди підвищення цін є обгрунтованим, нічого в цьому сенсі не змінює.
  
  - Елло Марленівно, то де шукати вихід із замкненого кола низьких зарплат, низьких пенсій і тотальної байдужості до проблем бідності в Україні? З чого починати?
  
  - Перше, що, на мій погляд, має зробити держава, - спробувати законодавчо запровадити різні рівні мінімальної оплати праці.
  
  В Україні існує серйозна диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності, причому ця розбіжність з року в рік невпинно зростає. Те, що можуть собі дозволити, приміром, підприємства авіаційного транспорту, ніколи не зможе собі дозволити сільське господарство.
  
  Тут є два шляхи. Можна затвердити диференційовані рівні в рамках галузевих тарифних угод, але коли в Україні нема Генеральної тарифної угоди, говорити про підписання галузевих - утопія. Тому, на мій погляд, мінімальні галузеві рівні оплати праці має ініціювати держава як учасник відповідних консультацій.
  
  Передусім це важливо для галузей, де тінізація зарплати особливо значна. Принаймні ми змусимо роботодавців легально платити зарплату не нижчу за підвищений мінімальний рівень.
  
  Можна ще раз спробувати запровадити індикативну зарплату, чого не вдалося в 2011 році. Можна просто спробувати домовитися з бізнесом. Я невисоко оцінюю можливість здійснити ці кроки, але діяти треба.
  
  - Яким є ваш прогноз на 2016 рік, і що людина може зробити для себе й для суспільства в нинішній непростій ситуації?
  
  - Цей рік, на мій погляд, буде трохи легшим за минулий, бо найсильніші курсові та цінові удари ми вже пережили. Але легким життя не буде: надто глибока економічна криза, далекі від врегулювання події на Донбасі, необхідна реструктуризація економіки. Що може зробити кожен для себе? Шукати додаткову роботу. Що може зробити кожен для суспільства? Шукати додаткову легальну роботу.

  
  
  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
  

  • Україна має рекорд. Найбільша вроджена родима пляма
    
  • Щенячий патруль. Маршал - герой (ВІДЕО)
    
  • Літо 2024 року буде таким же спекотним, як і попереднє, а потім буде "переворот", – кліматологи
    
  • В Індонезії блискавка вбила футболіста під час матчу (відео)
    
  • 17 лютого очікуються найбільші морози