В Україні в пріоритеті інтереси перевізників, а не пасажирів.
Щойно вщухли пристрасті навколо підвищення тарифів на проїзд у міському транспорті влітку, з'явилася інформація, що восени проїзд в маршрутці може подорожчати до 10 гривень.
Але, виявляється, є міста, де не потрібні квитки, пільгові посвідчення, і взагалі – гроші за проїзд не платять. Логіка проста: міський транспорт все ж таки – дотаційний, тому краще нехай городяни їздять в автобусах, ніж знищують екологію тисячами власних автомобілів. Правда, покищо такий рецепт працює за кордоном.
Чи можна грати за такими правилами в Україні?
Тетяна виховує двох дітей. Син – в шостому класі, дочка – в другому. Нещодавнє подорожчання в чернігівських маршрутках відбилося на її гаманці. Незважаючи на пільговий проїзд для школярів.
Крім того, після підвищення цін на проїзд комфортніше не стало.
А як в Чернігові підраховують пасажирів? Відомо – скільки жителів користується громадським транспортом? Відповіді немає. Хоча нещодавно в міських тролейбусах ввели електронний квиток. Про приватні маршрутки не йдеться. Зрозуміти, чому – складно.
Хоча приклад європейських міст свідчить, що підрахувати пасажирів нескладно. ТИм паче – навіть перевозити їх безкоштовно.
Він знає – який вигляд повинен мати громадський транспорт. Сім'я Арміна півтора роки тому переїхала з Києва до Вроцлава. Батько пояснює – за проїзд сина він не платить. Потрібно тільки посвідчення школяра.
У Вроцлаві школярі, студенти та люди похилого віку їздять безкоштовно.
Звичайний квиток коштує 3,40 – в місцевій валюті (гривневий еквівалент – 26 грн).
У мерії міста вважають, що громадський транспорт – це не те, на чому треба заробляти й заохочують жителів, щоб пересідали з автомобілів.
У мерії пояснюють: безкоштовно міської комунікацією також можуть користуватися люди похилого віку від шістдесяти семи років.
П'ятдесяти-відсоткову знижку мають студенти від двадцяти одного року, а також учасники бойових дій, репресовані, донори крові. Серед пільговиків є нова категорія – донори кісткового мозку, які також платять тільки половину вартості квитка.
Тим часом, в Україні в пріоритеті інтереси перевізників, а не пасажирів.
Журналісти спілкувалися з чиновниками багатьох транспортних управлінь, різних українських міст. І всюди – слова підтримки на користь приватних перевізників. А не тих, хто сплачує за проїзд і хоча б частково утримує транспорт.
Яскравим прикладом введення безкоштовного проїзду в міському транспорті є Естонія. З літа в десяти повітах не купують квитків в автобусах і трамваях. Причому всі жителі.
На підтримку транспорту 600-тисячного Вроцлава щорічно потрібно 350 000 000 злотих (2 млрд 660 млн грн). Оплата проїзду збирає половину цієї суми. Решту – додають з міського бюджету.
У Чернігові нещодавно почали вводити електронний квиток. Але досі не всі знають про новий спосіб оплати. Навіть кондуктори. Тож, можливо, краще без кондукторів?
За словами експерта, у Києві десь близько 40% коштів, які збираються за проїзд, йдуть на адміністрування цього збору. Кондуктори, інкасація, бухгалтери і таке інше.
Може, і в Україні – не витрачати зайвого на малоефективний персонал, а ввести безкоштовний проїзд? Або хоча б з такими пільгами як у сусідів? Бо вершина української транспортної стратегії – це покищо монетизація пільг, коли з місцевого бюджету пенсіонеру дають грошей на декілька поїздок. Мовляв, більше – не по кишені. Можливо тому, що гроші, які повинні опинитися в цій кишені, потрапляють до кишень повелителів маршруток?
Нагадаємо, 14 березня Кабмін постановою №197 затвердив "Порядок надання пільг у грошовій формі з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах". Відповідно до документу, розмір компенсації повинен щорічно визначатися обладміністраціями, а в столиці – Київською держадміністрацією.