За даними Міністерства соціальної політики, у 2019-му році в Україні за межею бідності проживали 38,5% населення. Але бідність в нашому Міністерстві визначають трохи інакше, ніж у Світовому банку. У нас рівень бідності вимірюється відношенням до прожиткового мінімуму: встановленого і фактичного. Зараз наш прожитковий мінімум – 3974 грн. А з урахуванням обов’язкових платежів – 4557 грн. Якщо співвідносити з такими цифрами, то за підсумками цього року рівень бідності може зрости до 45%.
“Це не катастрофічне зростання. Тим більше в 2016-му у нас було 43,2%. Фактично ми повернулися на кілька років назад. Але це не призведе до масового збіднення”, – стверджує науковий консультант Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова Володимир Сіденко.
У Державної служби статистики трохи інші дані. За їхніми підрахунками, за межею бідності в 2019-му проживали 23,1% українців, приблизно 400 тис. Якщо ж рахувати за методикою Світового банку (1,9 долара на день на людину), то вкрай бідних, як у деяких країнах Африки та Азії, у нас практично немає – їх всього 0,01% від населення країни.
За рівнем доходу розраховують так звану монетарну бідність. Але крім того, рівень бідності також визначається за доступом до певних благ. За цими показниками ситуація трохи гірша. В Україні загальний показник бідності щодо доступності до благ – 0,1%. Для порівняння, в Уганді це 57%, а в Танзанії – 58.
“Для нас крайня бідність – не проблема. – стверджує доцент Київської школи економіки Ольга Купець. – Але справа в тому, що самі українці часто вважають себе біднішими, ніж є насправді. У 2020-му році Держстат опублікував дані опитування серед населення, яке показало, що 65% українців вважають себе бідними. Це суб’єктивна бідність. Наприклад, коли у людей дві квартири, а вони все ще вважають себе бідними, тому що у сусідів – три”.