Потенційні замовники не поспішають замовляти літаки у ДП «Антонов», бо з моменту зміни керівництва в червні 2015 року підприємство так і не випустило жодного нового серійного літака.
Про це у своїй статті для ZN.ua пише Дмитро Менделеєв.
Автор зазначає, що звіти «Антонова» з міжнародних виставок про портфель замовлень вражають, але реальний стан справ сильно відрізняється від «інформаційного шуму», створеного чиновниками ВПК. «На сьогоднішній день з певною часткою оптимізму можна говорити лише про контракт з постачання авіакомпанії Silk Way (Азербайджан) 10 літаків Ан-178. Цей контракт був укладений підприємством ще до президентського десанту нових управлінців. Справедливості заради треба відзначити наявність угоди про спільне серійне виробництво 12 екземплярів Ан-178 для компанії Beijing A-Star Science & Technology Co., Ltd (Китай), поки не реалізованого у вигляді контракту. На цьому можна поставити крапку… Це все», – йдеться в статті.
Станом на квітень 2017 року жоден літак більше не замовлено ні Саудівською Аравією, ні Міноборони України, ні кимось ще. Чому ж немає замовлень? «Відповідь проста: потенційні замовники добре знають стан справ в авіабудуванні України і не поділяють інформаційного оптимізму його керівників. Їх більше хвилює питання, чи здатне наше провідне підприємство взагалі будувати літаки» – зазначає автор.
Менделеєв вказує, що останній Ан-148 був добудований і переданий замовникам рівно два роки тому – в квітні 2015 року, а всього через два місяці президент змінив керівництво підприємства. Відтоді замовникам не було передано жодного літака. За словами автора, така ситуація є для авіапромисловості України безпрецедентною. При цьому Менделеєв зазначає, що в складальному цеху «Антонова» вже близько трьох років стоять 10 недобудованих Ан-148 і Ан-158. Деякі літаки майже готові, але не оснащені двигунами і деяким бортовим обладнанням. «Бездарно заморожені на роки близько 60 млн. дол. Саме стільки коштує це «залізо». Це багатство вкрите товстим шаром пилу, і до цього нікому немає діла. Літаки не добудовуються. Невже це робиться свідомо?» – задається питанням автор.