Микола Малуха: Нафтогазова слабкість України — запорука її демократії

Інтерв'ю — 15.09.2012 - 00:15 — Ната Переглядів: 2102

Поділитись:

Як підтверджують свіжі дослідження західних аналітиків, наявність нафтогазових ресурсів робить ведмежу послугу країнам-власницям. Переважна більшість користується авторитарними методами управління, а про демократію заходить мова лише у тих випадках, коли наступає криза.

Згідно із висновками аналітиків фінансової компанії Citigroup, завдяки нафтодоларам у всіх країн-нафтоекспортерів хороші макропоказники: стрімке зростання доларового ВВП, профіцит бюджету і рахунку поточних операцій. Високі ціни на нафту сприяють споживчого буму та зростання добробуту у цих державах.

Проте крім матеріальних вигод є серйозні політичні недоліки володіння “чорним” золотом. Нафтокраїни мають авторитарні режими. У висновках Citigroup йдеться про те, що нафтове багатство зазвичай супроводжується політичною корозією і втратою зв'язків між правителями і суспільством, оскільки основний дохід держава отримує не від внутрішніх податків, а з-за кордону - за рахунок продажу нафти та інвестування нафтодоходів.

Автори дослідження провели кореляцію з індексом політичної свободи неурядової міжнародної організації Freedom House і прийшли до висновку: чим вище частка експорту вуглеводнів у ВВП, тим гірше з політичними правами і громадянськими свободами.

Керівництво держав з великими запасами нафти переважно зацікавлені у слабких інститутах, щоб уникнути обмежень власної свободи дій. Всередині нафтодержав еліти борються за свій шматок здобичі, замість того щоб рівномірно перерозподіляти отримані надприбутки до інших галузей. Замість цього уряди страждають витратними "мегапроект століття" і високими витратами на оборону.

Серед переліку нафтокраїн — Росія, Кувейт, Нігерія, Саудівська Аравія тощо — лише Норвегія є винятком: вона стала розвиненою і достатньо багатою країною з сильними інститутами раніше, ніж увійшла до переліку великих нафтоекспортерів. Для інших же країн "ресурсне прокляття" пов'язано з тим, що вони намагаються будувати інститути, коли розбагатіють.

Норвегія також єдина країна-нафтоекспортерів, вміє зводити баланс бюджету без нафтодоходів. Крім Норвегії, більшість держав збільшують залежність від нафти, і після кризи 2008 року вона тільки зросла. Наприклад, у 2005 році для збалансованого бюджету Саудівської Аравії вистачало трохи більше $ 30/бар., Зараз - майже $ 80; Кувейту - $ 25 і майже $ 90 відповідно; Росії - $ 20 і $ 117.

Можливі кризи авторитарних режимів невід'ємно пов'язані із цінами на нафту — падіння призводить до втрати легітимності режимів. За оцінками Citigroup, ціни на нафту залишаться високими в найближчі 2-3 роки, після чого знизяться до $ 80-90 (у реальному вираженні) до 2020 року. Для більшості країн такий рівень досить комфортний. Виняток - Казахстан, Росія і Нігерія: критичний для стабільності їх економік рівень - $ 60, $ 80 і $ 85/бар. відповідно.

Крім американських фінансистів про феномен “прокляття ресурсів” писало чимало дослідників і публіцистів. Американський журналіст Петер Маас присвятив книгу функціонуванню суспільств нафтових країн (у тому числі Росії) під назвою “Жорстокий світ: суворі сутінки нафти” (“Crude World: The Violent Twilight of Oil”). Автор проілюстрував як двом авторитарним правителям — Уго Чавесу у Венесуелі і Володимиру Путіну в Росії — вдалося втримати влади у своїх руках завдяки зростанню ціни на вуглеводороди.

Суть ресурсного прокляття полягає в тому, що нафтова промисловість, домінуючи в економіці, створює вкрай мало робочих місць. Маас згадав Каракас, де процвітає торгівля розкішними автомобілями, і в той же самий час він на першому місці в світі по вуличній злочинності із застосуванням вогнепальної зброї.

Знаменитий економіст, лауреат Нобелівський премії Джозеф Стігліц так само приділяв увагу “ресурсному прокляттю”. Зокрема, зауважував про наступні риси багатих на природні копалини держави: конфлікти через доступ до ресурсної ренти призводять до появи корумпованих і недемократичних урядів; країни, багаті природними ресурсами, як правило, мають сильні валюти, які перешкоджають розвитку іншого експорту; волатильність ціни на ресурси роблять зростання нестійким.

Часте нарікання на відсутність достатніх внутрішніх енергетичних ресурсів — нафти і газу — насправді має свою зворотню позитивну сторону — запобіжник остаточної авторитаризації країни. На відміну від путінської Росії, Януковичу при всьому бажанні не можливо запровадити дорогі соціальні програми — житло для молодих сімей, підвищення пенсій, розвиток дитячої і спортивної інфраструктури тощо. В державному бюджеті немає грошей для достатнього фінансування силових структур. Отже, важко сподіватися на беззаперечне виконання кривавих наказів. Також треба додати, що відверта непривабливість силових структур лякає якісні кадри, котрі шукають собі реалізації в інших сферах.

Відверто слабкий і недорозвинений державний сектор зменшує важелі впливу влади на економіку і обмежує її контроль.

Нинішній передвиборчий популізм з парасольками, сухпаями, дитячими майданчиками і шкільними зошитами недостатній для утримання влади в руках однієї групи. Авторитарна економічна ефективність китайського зразка нам не загрожує. Тож з дня на день чекаємо на занепад ери Януковича.

Микола Малуха, "ТижденьUA"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Ціни на нафту

Микола Малуха: Нафтогазова слабкість України — запорука її демократії

Україна і США можуть підписати в Давосі угоду про відбудову на $800 млрд – ЗМІ

Зарплата раз в місяць протизаконна

Кадрові зміни в українській владі

Золото і срібло досягли нових рекордів

Останні новини

Вибір редактора

Київську ТЕЦ-5 значно пошкодили ракети рф